реферат «Абсцес легенів. Бронхоектатична хвороба (реферат)»

РЕФЕРАТ

на тему:

“КЛАСИФІКАЦІЯ ВАКЦИН”

Вакцини (лат. vacca — корова) — препарати, що складаються з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяль­ності. Ці специфічні речовини дістали назву від противіспяного пре­парату, виготовленого з вірусу коров'ячої віспи. Метод щеплень за допомогою вакцин називають вакцинацією, або імуніза­цією.

Творцем наукової теорії запобігання інфекційним захворюван­ням за допомогою виготовлених в лабораторії вакцин був засновник медичної мікробіології Л.Пастер. Вперше вакцинацію було здійсне­но в 1796 р. англійським лікарем Е.Дженнером, який штучно прище­пив дитині коров'ячу віспу, в результаті чого ця дитина набула іму­нітету до натуральної віспи.

Вакцини врятували людство не тільки від віспи. Переможено тяжку дитячу хворобу поліомієліт, вакцина БЦЖ виявилася досить ефективною проти туберкульозу. За допомогою вбитих мікробів або виділених з них антигенів створюється стійкий імунітет до кору, кок­люшу, правця, газової гангрени, дифтерії та багатьох інших інфек­ційних захворювань. Велика надія покладається на вакцинопрофі-лактику у боротьбі з ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами і маля­рією.

Сучасні вакцини поділяють на чотири групи:

а) вакцини, які виготовляють із живих збудників з ослабленою вірулентністю (проти віспи, туберкульозу, чуми, сибірки, сказу, грипу, полімієліту та ін.);

б) вакцини з убитих патогенних мікробів (холерна, черевноти­фозна, коклюшна, лептоспірозна, поліомієлітна тощо);

в) анатоксини (виготовляються з екзотоксинів відповідних збуд­ників обробкою їх 0,3-0,4 %-м розчином формаліну і витриму­ванням при температурі 38-40 °С протягом 3—4 тижнів). Добуті у такий спосіб дифтерійний, правцевий, стафілококовий, холер­ний та інші анатоксини знайшли широке застосування в практи­ці;

г) хімічні вакцини (їх виготовляють не з цілих бактеріальних клітин, а із хімічних комплексів, добутих шляхом обробки сус­пензії клітин спеціальними методами; наприклад, для профілак­тики черевного тифу і правця застосовують хімічну сорбовану вакцину з О- і Vi- антигенів черевнотифозних бактерій і очище­ного концентрованого правцевого анатоксину).

Інактивовані (убиті)  вакцини 

Інактивовані вакцини одержують шляхом впливу на  мікроорганізми  хімічним шляхом чи нагріванням. Такі  вакцини  є досить стабільними і безпечними, тому що не можуть викликати реверсію вірулентності. Вони часто не вимагають збереження на холоді, що зручно в практичному використанні. Однак у цих  вакцин  мається і ряд недоліків, зокрема, вони стимулюють більш слабку імунну відповідь і вимагають застосування декількох доз (бустерні імунізації).

Вони містять або убитий цілий  мікроорганізм  (наприклад цельноклеточная  вакцина  проти коклюшу, інактивована  вакцина  проти сказу,  вакцина  проти вірусного гепатиту А), або компоненти клітинної чи стінки інших частин збудника, як наприклад в ацеллюлярній вакцині проти коклюшу, кон'югованій вакцині  проти гемофилусной чи інфекції у вакцині проти менінгококковій інфекції. Їх убивають фізичними (температура, радіація, ультрафіолетове світло) чи хімічними (спирт, формальдегід) методами. Такі  вакцини  реактогени, застосовуються мало (коклюшна, проти гепатиту А).
Інактивовані  вакцини  також є корпускулярними. Аналізуючи властивості корпускулярних  вакцин  також варто виділити, як позитивні так і їхні негативні якості. Позитивні сторони: Корпускулярні убиті  вакцини  легше дозувати, краще очищати, вони довгостроково зберігаються і менш чуттєві до температурних коливань. Негативні сторони:  вакцина  корпускулярна - містить 99 % баласту і тому реактогена, крім того, містить агент, використовуваний для умертвіння мікробних кліток (фенол). Ще одним недоліком інактивированной вакцини є те, що мікробний штам не приживляється, тому вакцина слабка і вакцинація проводиться в 2 чи 3 прийоми, вимагає частих ревакцинацій (АКДС), що сутужніше в плані організації в порівнянні з живими вакцинами. Інактивовані вакцини випускають як у сухому (ліофілізованному), так і в рідкому виді. Багато  мікроорганізмів, що викликають захворювання в людини, небезпечні тим, що виділяють екзотоксини, що є основними патогенетичними факторами захворювання (наприклад, дифтерія, стовбняк). Анатоксини, використовувані як  вакцини, індукують специфічна імунна відповідь. Для одержання вакцин  токсини найчастіше знешкоджують за допомогою формаліну.

Живі  вакцини

Вони містять ослаблений живий  мікроорганізм. Прикладом можуть служити  вакцини  проти поліомієліту, кору, паротиту, чи краснухи туберкульозу. Можуть бути отримані шляхом селекції (БЦЖ, грипозна). Вони здатні розмножуватися в організмі і викликати вакцинальний процес, формуючи несприйнятливість. Утрата вірулентності в таких штамів закріплена генетично, однак в облич з імунодефіцитами можуть виникнути серйозні проблеми. Як правило, живі  вакцини  є корпускулярними.
Живі  вакцини  одержують шляхом штучного аттенуирования (ослаблення штаму (BCG - 200-300 пасажів на жовчному бульйоні, ЖВС - пасаж на тканині бруньок зелених мавп) або відбираючи природні авирулентні штами. В даний час можливий шлях створення живих вакцин шляхом генної інженерії на рівні хромосом з використанням рестриктаз. Отримані штами будуть мати властивості обох збудників, хромосоми яких були узяті для синтезу. Аналізуючи властивості живих вакцин варто виділити, як позитивні так і їхні негативні якості.

Позитивні сторони: по механізму дії на організм нагадують "дикий" штам, може приживлятися в організмі і довгостроково зберігати імунітет (для коревої  вакцини  вакцинація в 12 мес. і ревакцинація в 6 років), витісняючи "дикий" штам. Використовуються невеликі дози для вакцинації (звичайно однократна) і тому вакцинацію легко проводити організаційно. Останнє дозволяє рекомендувати даний тип  вакцин  для подальшого використання.

Негативні сторони: живаючи  вакцина  корпускулярна - містить 99% баласту і тому звичайно досить реактогенная, крім того, вона здатна викликати мутації кліток організму (хромосомні аберації), що особливо небезпечно у відношенні полових кліток. Живі  вакцини  містять вируси-загрязнители (контаминанти), особливо це небезпечно у відношенні обезьяннего СПИДа й онковирусов. На жаль, живі  вакцини  важко дозуються і піддаються биоконтролю, легко чуттєві до дії високих температур і вимагають неухильного дотримання холодового ланцюга.
Хоча живі  вакцини вимагають спеціальних умов збереження, вони продуцируют досить ефективний клітинний і гуморальний імунітет і звичайно вимагають лише одне бустерное введення. Більшість живих  вакцин уводиться парентерально (за винятком полиомиелитной  вакцини).

На тлі переваг живих  вакцин  мається й одне застереження, а саме: можливість реверсії вірулентних форм, що може стати причиною захворювання вакцинируемого. З цієї причини живі  вакцини повинні бути ретельно протестировани. Пацієнти з імунодефіцитами (получающие іммуносупрессивную терапію, при СПИДе і пухлинах) не повинні одержувати такі  вакцини.

Прикладом живих  вакцин  можуть служити  вакцини  для профілактики краснухи (Рудивакс), кору (Рувакс), поліомієліту (Поліпро Себин Веро), туберкульозу, паротиту (Имовакс Орейон). Живі  вакцини  випускаються в ліофілізованому виді (крім полиомиелитной).