Український підручник
Український підручник
Словники, як сучасні, так і більш ранні, трактують слово «підручник» досить просто й одноманітно: «Підручник – книга для навчання чому-небудь» (Словник російської мови, С. І. Ожегов, Москва, вид-во «Російська мова», 1986 р.).
Однак під цим невигадливим визначенням криється дуже й дуже багатий смисл, що відображає, по суті, становище культури не тільки окремо взятої країни, але й епохи в цілому. Від підручників – самих звичайних і стандартних засобів освіти – у визначальному ступені залежить наше з вами майбутнє. Важливу роль рівня освіти народу чудово усвідомлювали класики. Підтвердженням цьому повною мірою можуть послужити слова про те, що Франко-германську війну 1870-1871 років виграв прусський сільський вчитель. Значення цього виразу досить зрозуміло: рівень освіти в Пруссії забезпечив індивідуальну перевагу над супротивником середнього солдата, здатного на самостійні дії в складній обстановці.
Підручник як відображення часу
Заглядаючи в минуле, ми бачимо, що держави й країни, які програвали економічні й воєнні сутички своїм супротивникам (конкурентам) навчали підростаюче покоління не тому, що було необхідно на визначений момент часу – навчання велося або по морально застарілих підручниках, або по тим, що спотворювали насправді існуюче положення. Саме цим – перекручуванням історії – і грішать багато сучасних українських підручників. Погано, коли політика повністю захоплює учбово-освітній процес, не погоджуючись із реально існуючим становищем речей. Прикладом для цього можуть послужити підручники з історії 5-11 класів української загальноосвітньої школи. Погрішності у викладі багатьох історичних фактів – навмисні або ненавмисні – спричинили обурення з боку громадськості – як України, так і інших країн світу. Відстоювати свої права на культурно-історичну спадщину почали не тільки окремі особи, але й цілі громадські організації. Цей час – перше десятиліття 20 сторіччя – багатьом запам'ятається як коректування політичного курсу країн пострадянського простору. Перегляд економічного, політичного, соціального, культурного розвитку України безсумнівно відбився й на загальноосвітній системі країни в цілому.
Так, останні 10-15 років – час істотних змін у суспільстві. З розпадом СРСР радикально змінилися не тільки економічний базис України, рівень її міжнародних стосунків, зовнішня й внутрішня політика, але й ідеологія, мова, освіта тощо. Навчальний процес відповів на виклик часу загальноосвітніми реформами, насамперед, запропонувавши учнівський молоді, що зростає вже в нових соціально-політичних умовах, нові підручники. Справа не тільки в тому, що підручники радянських часів застаріли й відображають ідеологію та світ, що давно збігли в минуле. Вагомі зміни перетерпів і сам навчальний процес, програми якого сьогодні доповнені десятками нових дисциплін. Тепер, наприклад, неможливо, як колись, викладати студентам весь матеріал винятково в лекціях – приблизно 1/3 його залишається на самостійну роботу. І здати іспит тільки по конспекту вони не можуть, тому студентам доводиться перечитувати безліч додаткової навчальної літератури, яку, до того ж, необхідно шукати самостійно.
Без підручника, таким чином, студентство опиняється фактично загнаним у кут. Старі книги внаслідок не тільки морального, але вже й чисто фізичного зношення поступово випадають зі оберту. Недешеві перекладні підручники з нових дисциплін теж не занадто придатні, тому що відображають реалії іншого світу, до якого Україні ще рости й рости. Нове покоління студентів чекає своїх, українських підручників, доступних кожному, і має на це повне право хоча б тому, що багато хто з них сплачують за своє навчання. Добре, що на допомогу сучасному українському студентству приходять не тільки бібліотеки й читальні зали, але й інтернет, де на спеціалізованих ресурсах можливо підібрати необхідні книги. Приміром, багато вищих навчальних закладів країни розширюють сьогодні учбово-освітні бази не за рахунок придбання друкованих навчальних видань, а обладнання читальних залів комп'ютерами й ноутбуками (як у Луганському національному університеті), підключаючи їх до всесвітньої інтернет-мережі. Саме в інтернеті молодь знаходить необхідні навчальні посібники, книги й підручники. Адже якщо сучасний ВУЗ не забезпечує своїх контрактників повним комплектом учбово-методичної літератури – від підручника до методичних посібників – тоді студент, що серйозно думає про свою майбутню кар'єру, вправі засумніватися: а чи зможе така «альма матер» зробити його повноцінним фахівцем?
Весь ринок учбово-методичної літератури розподіляється на два сегменти: для загальноосвітніх шкіл і для вищих навчальних закладів. Український ринок підручників досить специфічний: скільки не надрукуй, новий навчальний рік традиційно починається зі скарг батьків на відсутність підручників, які, як відомо, у нерідких випадках їм доводиться докуповувати за власні кошти та по закінченню навчання дитини просто «дарувати» школі. Так, народження в Україні нового покоління навчальної літератури ледве відбувається. Причин тому чимало: і фінансові, і професійні, і суттєво психологічні (ніде правди діти – усі звикли, що підручники частіше писала Москва). Першими усвідомили проблему гострої потреби України в нових підручниках і почали практичні дії по її вирішенню ті, хто був не задоволений сьогоденням і піклувався за майбутнє держави. Нерівномірність просування по цьому фронтові українського вищого рівня освіти обумовлена насамперед різною концентрацією таких людей на тій або іншій професійній сфері (наприклад, медицина, авіація, фінанси, право, міжнародні відносини, геодезія, технологія виробництва, сільське господарство, менеджмент та інше). У вищій школі можна виділити необхідність у декількох видах учбово-методичної літератури – «методичках», конспектах лекцій, підручниках і посібниках, а також монографіях, які придбати централізованим способом вкрай важко (по-перше, через обмежену кількість видань, по-друге, через елементарну дорожнечу). Не менш суперечливе становище й відносно навчальної літератури для українських загальноосвітніх шкіл, де складніше всього доводиться старшокласникам, оскільки видання нових підручників йде поступово, «покласово». Це обумовлено тим, що одні класи (старші) отримують знання в школі ще по старій навчальній програмі, а середні й молодші – вже зовсім по інший, затвердженій кілька років тому Міністерством науки й освіти України (перші – одержать ще 11-літню освіту, другі – вже 12-літню). Це негативно відображається на якості знань, що отримуються сучасними учнями, і на навчальному процесі в цілому: часи й вимоги нові, а підручники старі, нестача яких відчувається не тільки через моральне старіння, але й елементарної старості самих книг, виданих ще в 80-і роки минулого сторіччя. В Україні щорічно проводиться конкурс рукописів підручників. Їх якість і рівень оцінюють експерти, і якщо пропоновані рукописи дійсно краще існуючих на певний час підручників, тоді саме їх і видають за державні кошти, отримавши грифа «схвалено Міністерством освіти й науки України». Видання шкільних підручників строго регламентується державою, що уважно стежить за тим, щоб підручники відповідали міністерській шкільній програмі й санітарно-гігієнічним нормам. Підручники, що надійшли у вільний продаж, переважно купують учні, яким їх не вистачило по розподілу в школах, а таких, як вже зауважувалось, чимало. Найбільш жалюгідна ситуація з підручниками на периферії. Однак виходячи з постанови Кабінету міністрів України №1128 від 22 липня 1998 року «Про поступовий перехід з 1 січня 1999 року на вільний продаж підручників і навчальних посібників для учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів», цей самий перехід почав знаходити згодом реальні обриси, пік котрого припав саме на перші роки нинішнього сторіччя. Реалії українського книговидавництва Нові часи дають чудовий шанс в галузі видавництва (зокрема, в області навчальної літератури) для енергійних, заповзятливих, не придавлених стереотипами нещодавнього минулого людей. Тих, хто сприймає «чисте поле», що відкрилося, не як непрохідну пустелю, а як простір для творчості. Основними центрами видавничої справи в другій половині XIX сторіччя були міста Санкт-Петербург і Москва, за ними – Київ, Одеса, Харків. Саме так ішла шкала зосередження видавництв ще на радянському просторі. З розпадом СРСР все різко змінилося: ажіотаж, пов'язаний з падінням рівня економіки й переорієнтацією української зовнішньої й внутрішньої політики, не міг, природно, не відбитися на видавництві навчальної літератури. Приблизно з 1995 року Міністерство освіти вже починає отримувати з держбюджету все менше й менше коштів на видання підручників: так, в 1995 році було видано 92 відсотка від запланованого, в 1996 році – 70 відсотків, в 1997 – 21 відсоток. До 1998 року вийшло у світ 93 найменування підручників із запланованих 443-х, що дорівнює 20,3 відсотки. На той час різке подорожчання паперу й послуг друкарень призвели до кризи в галузі. У зв'язку із цим Міністерство науки й освіти вирішило виходити зі становища, що створилося на той момент, замовляючи тиражі підручників меншими обсягами, ніж реально було необхідно, врахувавши більш раціональним видати нехай і недостатньо, але якнайбільше по асортиментах. Результатом цього стала незабезпеченість шкіл літературою для навчального процесу, коли на 2-3 учнів доводився один підручник, а нерідко й набагато гірше: на клас - 2-3 підручника. Ніякої альтернативи й можливості вибору. По даним Української асоціації видавців на 2002 рік, підручники на той час випускали вже 95 відсотків всіх представників книжкового ринку. Підручники, що не отримали вищої оцінки Міністерства науки й освіти України й не затверджені до випуску, потрапляли (й потрапляють донині) у категорію додаткових посібників і можуть бути вибірково використані в кожному навчальному закладі (тільки по бажанню викладачів). В Україні фактично існують три рівні допуску навчальної літератури до освітнього процесу, тому книга може бути: Звичайно державне замовлення на друкування підручників розподіляється між такими видавництвами, як «Освiта», «Ґенеза», «Перун», «Вежа», «Зодіак», «Форум» і ін. Це пояснюється тим, що дані видавництва являються власниками авторських прав на найбільш якісні підручники. Ось деякі статистичні зведення щодо випуску учбово-методичної літератури за останні роки (по даним української Книжкової палати): № найменування показника Одиниця вимірювання Незважаючи на те, що видавництво «Освiта» втратило монополію на ринку друкарства (щодо державних замовлень на видання учбово-методичної літератури), воно усе ж-таки залишається одним з ведучих у цій галузі. Всі видавництва України можна умовно поділити на 2 групи: Автор статьи: Артем Стройнов(с)
Ринок українських підручників: учора, сьогодні, завтра
1. рекомендована;
2. допущена;
3. затверджена.
Тільки остання оцінка Міністерства науки й освіти України являється вищою й практично на 100 процентів гарантує одержання держзамовлення на видання книги як підручника.
період часу
01.01.2006 01.01.2007 01.01.2008 01.07.2008
1. середній тираж тисяч екземплярів 4,67 4,41 3,45 2,28
2. кількість видань печатн. од. 5684 5611 6276 3440
1. видавництва, досить давно відомі своєю діяльністю на книжковому ринку (це – «Освіта», «Либідь», «Ґенеза», «Артек», «Вища школа», «Світ», «Перун», «Україна», «Просвіта», «Зодіак-Эко» тощо);
2. видавництва, що виникнули нещодавно саме як «підручникові» (це – «Альфа», «Вежа», «Равлик», «СТС», «Гала», «Бліц», «Проза», «Потенціал», «Школяр» тощо).
